тел/факс (0372) 54-07-55


ЧЕРНІВЕЦЬКЕ ОБЛАСНЕ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВОГО ТА МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА


НОВИНИ ЛІСОВОГО ТА МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

13.09.2018

Лісничий Гільчанського лісництва Роман МОРАРАШ: «Дбаємо про ліси, шануємо історію своєї землі»

Piccy.info - Free Image Hosting
З того боку, через перевал, гільчанські гори вже належать Вижниці. Звідти Карпати стрімко здіймаються угору аж до захмарних вершин Путильщини. А тут, на Сторожинеччині, – передгір’я. Тому лісфонд Гільчанського лісництва можна вважати воротами буковинських Карпат – звідси вони беруть свій початок.
В горах виручає надійна техніка
Лісництво отримало назву від хутора Гільча, що входить до складу села Банилів-Підгірний, одного з найбільших на Буковині. Належить до гірських – в ДП «Сторожинецький лісгосп» з десяти лісництв таких чотири. Є ділянки, розташовані на 1000 метрів над рівнем моря.
У відповідності до вимог законодавства, гільчанським лісівникам доплачують до зарплати ще 25% так званих «гірських» за роботу у гірській місцевості. Бо у горах працювати важко, зростають виробничі ризики.
Заготовити і спрямувати на ринок 12 тисяч кубів лісоматеріалів головного користування і 4 тисячі кубів проміжного – завдання не просте. Гірським лісництвам потрібна відповідна техніка. Тому новий сучасний трактор покращеної конструкції, які харківські машинобудівники виробничої фірми «ДЛайт» на замовлення Сторожинецького ЛГ почали випускати саме для роботи у гірських лісах, керівництво лісгоспу вирішило віддати Гільчанському лісництву. На ньому зараз працює тракторист-професіонал Григорій Слюсарчук.
«Техніка хороша, – каже лісничий Роман Морараш. – Це свого роду експериментальний трелювальний трактор вітчизняного виробництва, тому ми зараз проводимо його обкату у бойових умовах гірських лісосік. Загалом у нас 4 лісозаготівельні бригади, де трудиться 20 працівників (у штаті лісництва 32 людини). Маємо 4 трактори, колісні і гусеничні, у тому числі словацький ЛКТ-82Т, який добре зарекомендував себе на крутих схилах, де найтяжче трелювання. Виручають словацькі лебідки «Тайфун».
Липневі потужні зливи суттєво пригальмували лісозаготівельні роботи. Ніяка техніка не могла заїхати у гори. Тому зараз у лісництві працюють інтенсивно, щоб надолужити виконання виробничих планів з лісозаготівлі.
Лісозаготівля не оголює схили
У ялицево-букових лісах, які складають основу лісфонду Гільчанського лісництва, головне користування ведуть рівномірно поступовими рубками у два прийоми через три роки. Зараз якраз триває кінцевий прийом, коли забирають деревостани, залишені для природного заліснення лісосік. З них вже насіявся густий підлісок.
«При лісовідновленні віддаємо перевагу природному поновленню. Причому не тільки у ялицево-букових, але у ялинових і у дубових лісах. Тим більше, що у горах дальність польоту насіння смереки набагато більша порівняно з рівнинними лісами. В рубку беремо невеликі ділянки, – розповідає Роман Морараш. – На таку роботу нас націлює головний лісничий нашого лісгоспу Василь Костянтинович Романюк, досвідчений і шанований лісівник. Загалом наш лісгосп один з перших в країні почав застосовувати вибірково-поступові рубки з подальшим природним поновленням лісів. Їх доцільність обґрунтували і практично довели колишні начальники Чернівецького обласного управління лісового господарства Микола Якович Протащук та Валерій Миколайович Кашпор. Тепер, дивлячись на гарні молоді ліси, ми наочно переконуємося у їхній правоті та їхньому високому професіоналізмі, глибоких знаннях лісівничої справи».
Але все одно у лісництві Романа Морараша дбають про запас сіянців для доповнення лісових культур. Збирають насіння лісоутворюючих порід, з якого вирощують сіянці у двох розсадниках площею 0,45 гектари. Потім їх висаджують вручну на лісових ділянках.
Кілька років тому гільчанські лісівники вирішили проблему всохлих штучних смеречників, насаджених тут у післявоєнні роки. Вчасно забрали деревостани, які не витримували зміну клімату і перетворювали лісові ділянки на суцільні сухостої. Сьогодні на їхньому місці підростають молоді здорові ліси.
Гільчанські ліси – рідна домівка диких зубрів
Гільчанське лісництво часто згадують науковці, коли розповідають у своїх працях про унікальні дерева України. В одному з лісових кварталів є куртина (компактне проростання) з кількох десятків кущів тису ягідного, який сьогодні вкрай рідко зустрічається у дикій природі. Це означає, що колись давно тут зростали тисові гаї.
Розкішні гільчанські ліси (а площа лісництва становить без малого 4 тисячі гектарів) є домівкою для багатьох видів диких тварин. В них можна зустріти кого хочете – рись, ведмедів, оленів, кабанів, вовків і лисиць, диких котів. Навіть зубра. У цих лісах збереглася унікальна субальпійська популяція буковинських диких зубрів. Їм тут добре. Гільчанські лісівники їх ревно охороняють.
«Маємо дике стадо у 25 голів, чисельність якого щороку офіційно підтверджуємо, – розповідає Роман Георгійович. – Але воно буде збільшуватися і поновлюватися. У сусідньому Баніливському лісництві наш лісгосп створив вольєр для зубрів, які проживають там у напівдиких умовах. За спеціально розробленою нашими мисливствознавцями програмою, перегодом малих зубренят випускатимемо у дику природу».
Саме сторожинецькі ліси є прадавнім ареалом проживання цих червонокнижних тварин, Про це свідчить історична назва цієї місцини – Зубровиця.
«Зубровицею» названо створений в угіддях Гільчанського і сусіднього з ним Банилівського лісництв зоологічний заказник місцевого значення, а також мисливське господарство, що є структурним підрозділом ДП «Сторожнецький лісгосп».
Ведення мисливського господарства – окремий важливий напрямок роботи гільчанських лісівників. У першу чергу – це піклування про диких тварин.
Лісівники спеціально висаджують у лісфонді дуб червоний, який щороку рясно родить жолуді, створюючи належну кормову базу для диких кабанів, оленів, козуль.
Біля мисливських будиночків єгері засівають кормові поля вівсом, кукурудзою. Цими днями якраз розпочали косити на лісових галявинах траву на сіно. А там прийде час косити топінамбур, з якого працівники лісництва в’язатимуть кормові віники – найкращі ласощі для лісових мешканців взимку. Коренеплоди залишають на полях. Їх потім, з приходом морозів, переривають дикі кабани, ласуючи топінамбуром.
У сезон грибів і ягід до гільчанського лісу їде багато відвідувачів, туристів. Для них лісівники збудували 6 рекреаційних майданчиків вздовж лісових доріг, потурбувавшись не тільки про альтанки, але й про упорядковані місця для вогнища, збору побутового сміття.
Розпочали у Гільчі також будувати новий лісовий кордон.
Ремонт дорожньої інфраструктури, будівництво нових доріг – також серед завдань працівників лісництва.
В пам'ять про земляків-героїв
Мало не раз у місць гільчанським лісівникам доводиться викликати спеціалістів МНС для знешкодження військових боєприпасів, які вони знаходять у лісі під час роботи. Дві світові війни досі дають про себе знати.
З гірських хуторів йшли чоловіки в Українську повстанську армію, у бойові загони, щоб захищати свою землю, захищати Україну. За це у післявоєнні роки кілька банилівських хуторів були знищені. Їх мешканців відправляли на вірну смерть – у сибірські табори, на норильські копальні.
Для майстра лісу Гільчанського лісництва Івана Гнатюка це не просто історія – це його життя. Життя його батьків, його родини, рідного хутора Стайка – колись багатого, а тепер зниклого. Іван Григорович свято береже пам’ять про своїх земляків, відновлює церкву Святого Пророка Іллі, дзвіниця якої дивом збереглася посеред зниклої, а колись велелюдної Стайки.
«Спасибі нашому лісничому Роману Георгійовичу, спасибі усім нашим лісівникам, що ми так дружно з Божою поміччю робимо добру справу», – каже Іван Григорович.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Якщо говорити про унікальність Гільчанського лісництва, то неможливо обійти увагою біографію його лісничого Романа Георгійовича Морараша, який працює у лісництві 19 років.
Можна точно сказати, що серед усіх лісничих країни він єдиний має титул професійного футболіста найвищого рівня національних дивізіонів. Роман Георгійович грав у вищій футбольній лізі Молдови – у відомому футбольному клубі «Олімпія-Бельци».
Потім професійний спорт змінив на роботу у лісі, на рідній Сторожинеччині.

 

 

Світлана ІСАЧЕНКО.